МОЯ КИЦЯ
Коли іде зі мною до криниці,
Коли мене з роботи зустріча,
Я вдячна тихій муркотливій киці,
Немов не киця це, а дитинча.
Так лагідно уміє притулиться,
Що хоч бери та прикладай до ран.
Це вже не киця, а моя сестриця
Або коханий, і у нас роман.
Роман у кицьки та у поетеси?
Це, може, й смішно, а либонь, що й ні.
Бо не страшні мені ніякі стреси,
Образи й біди також не страшні.
М’який клубочок — я це добре знаю —
В тяжку хвилину, у найважчу мить
Підкотиться — і тихо запитає:
— Чому ти плачеш? Що тобі болить?
Надія КИР’ЯН
Бережіть свої маленьких друзів, цьомкайте, обіймайте частіше! 
в мене гостре бажання знайти машину часу і повернутись в ці чудові миті...
Носіть на огляд до лікаря планово! а не коли вже пізно....
Коли іде зі мною до криниці,
Коли мене з роботи зустріча,
Я вдячна тихій муркотливій киці,
Немов не киця це, а дитинча.
Так лагідно уміє притулиться,
Що хоч бери та прикладай до ран.
Це вже не киця, а моя сестриця
Або коханий, і у нас роман.
Роман у кицьки та у поетеси?
Це, може, й смішно, а либонь, що й ні.
Бо не страшні мені ніякі стреси,
Образи й біди також не страшні.
М’який клубочок — я це добре знаю —
В тяжку хвилину, у найважчу мить
Підкотиться — і тихо запитає:
— Чому ти плачеш? Що тобі болить?
Надія КИР’ЯН
Бережіть свої маленьких друзів, цьомкайте, обіймайте частіше! 
в мене гостре бажання знайти машину часу і повернутись в ці чудові миті...
Носіть на огляд до лікаря планово! а не коли вже пізно....
Важко описати свій сум... наче втратила частину себе... не уявляла, що стільки місця займала киценька в моїй душі...
З часом приходить розуміння, стає легше - все так, як має бути. А ще ця біль, усвідомлена і пережита, пройшовши через моє серце, зробила мене живішою. Як це розуміти... а так, що Життя - це тут і зараз, коли ми проживаємо, усвідомлюємо, цінуємо кожну мить. З любов'ю, вдячністю її проживаємоь! З відповідальністю за все в своєму житті!
Майже 16-ть років пройшло, а так ясно згадую цей день....
1999 рік, коли ми тільки починали будувати нашу сім'ю...
якось прогулювались з чоловіком і випадково потрапили на котячу виставку.
Побачивши пухнасте Чудо - персидський колор поінт (з сіамським окрасом), я відразу закохалась..
от не пам'ятаю як все розвивалось.. пригадую момент, як кошеня у мене в руках і я
стріляю очками чоловікові "давай купимо", теж не пам'ятаю його реакцію...
от я вже несу малявочку...пам'ятаю своє щастя, це тепло в руках... заглянули в кав'ярню... дуже чіткий спогад - як малявочка лизькає з пальця морозиво...
Зімочка (повне імя Земфіра, але її так ніхто не називав), моя улюблениця, була мені справжньою помічницею всі ці роки.
В квартирі на кожному кроці спогади...спогади... улюблені її місця...
мій халат, який так любила м'яти лапками...
Всякого ми, звичайно, пережили разом... і важкі і добрі часи. Кісунька відзеркалювала настрої нашої родини, мушу признати, досить ексцентрично. Дуже чутлива, з запальним характером киценька. Наші гості її часом побоювались. Дітей дуже любила і наших і своїх котяток - десяток у неї був.
Останній рік я помітила, що киці стали апатичними, сонними, я навіть часто не помічала їх за своїми клопотами, проблемами, нехваткою часу. Киці стали, наче душа квартири, жили собі, нікого особливо не турбували...
Тепер картаю себе за свою неувагу :( просто звиклось, що вони є... що все гаразд... здавалось це буде тривати вічність... ;(((
Часом відчуття, що киценька живе в глибині нашої квартири, завжди поярд. І ми, як і все в світі є єдиним цілим... ми ніколи не розставались...
Сьогодні от приснилось, що я шию шарнірного ангелочка з киценькою в руках... не відкажу собі в цій відраді реально.
Вибачаюсь за свою лірику, просто дуже важко переживається...
Дякую Вам, мої любі, за підтримку!!!
